Поезії

 

 

ЗА СУТЬ

відчути в coбі Бога —СOBICTb

відчути в найзвабливіший урок:

від долі не врече дверний замок

лише на мить відсуне злюту пcoві

сходи до Неба крізь сонце для кожного

вистигнуть в дрібках між нашими тайнами

i над гніздом ще відпросимо тайма ми

в голос трави заховавши неложного…

та хай підммінюють красивістю красу

замаскувавши помсти довгу пам’ять

арійські знайдуться святилища давні

й козацький стан душі — за СУТЬ…

до клятви чистоти останні фанви

крізь нас месії духом пронесуть

                  ***

у дім новий сподіваний віками

ступило немовля з дідівських хоругов

i серце від розпук потріскане мов камінь

надією внесло крізь суголосся змов

страдничими грудьми вдихає Україна

свій світанковий час серпневих вівтарів

і вимовкає біль чутливо на руїнах

схоронених корон звитяжних королів

…до серця пам’яті встеляє доля слово

за порухом віків приймаєм предків дань

i заклинає біль не помилитись знову

переоравши шлях до завтрашніх повстань

У ГАЛИЧ-ГРАДІ

ловить погляди й тіні прадавній поріг

в позачасній пopi з уст румовищ — величність

ембріони століть бережуть тут спокою нічліг

таїною фортець i церков марафонять в одвічність

від стольграда слов’ян до окрайни Pyci

ослабала рука на вітрах диких орд

і палилась тавром пастка часу й зусиль

в першоатомах честі збувався народ

живим артеріям зітхання спогадів приносить

відбитки сивих днів застиглих маргінально…

лиш в запахах медів соборствують покоси

змикаючи віки містичністю в реальність

МІЖ СУТТЮ Й СУТНІСТЮ

четвертий  крок…

четвертий зрив до волі

в примарності примарностей гетьманських

крізь клятву й біль по замкнутому колі

завчасна пліснь

різнить позерство панське

ту виборну покладь вдовірену за словом

перебирає люд

i вчиться пізнавати

а в келихах вино піднесено чергово

за нове

й за старе

й хоругви цілувати

плішиться ескалатор

затаєних істот

на іподромі смутку

завчасно дон кіхот

в мінорності черги

звеличує посвяти

i пріснить губи сніг

у вересні зачатий

емоцій весняну пору чи осінню

дитятко чуттєво

силкує пізнати

йому ще не снилось останнє падіння

й високість

пора підіймає дістати

***

Нe вip мені, бо я брехать не вмію.

Не жди мене, бо я   i так прийду…

                                   В. Симоненко

молодість

не здатна багатства

i в старості

накручує біг

лиш радість

край втоми

за дяку

зостанеться

з відбутих доріг

сугестія віри

не здатна змаліти

у волі

проймає повз вік

у літерах імені

певність знайти

aпpiopi

з відкритих повік

фортуна

не здатна каратись

за дружбу

змалиться крізь дні

замучені сни

перескладані

в мушлю

зійдуть в полотні

одягнувши намріяні вежі

у одвічні нeбecнi одежі

їм до сну

за потертий поріг

одинак

припаде на нічліг

ЗВИТЯГИ ВІСЬ

Мов  глиба,   крок i вітер у лице.

Вже гори стеляться розлогими горбами.

Скала камінна віссю тут стає,

й суєтний світ заховує під нами.

Вершина поруч — руку простягни.

Ще кілька кроків по слизькій дорозі!…

Не здуй нас вітром, доле, вбережи.

Та хтось вже впав, — i підвестись не в змозі.

Струна канатна — пружна тятива, —

В смичках хурделиці виспівує, мов скрипка.

Внизу — безодня спину огляда,

А зверху — місить вітер голос хрипкий.

Знемога тіла. Звітрене лице.

Та крок звитяжний повнить радіть серця…

Нас знову випробовуе життя:

I хтось — скотивсь, а хтось — змагає в герці.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: