…ТУТ БАТЬКІВ ДУХ

Володимир Січко

Володимир Січко

Його відкрите, добре, усміхнене обличчя швидко знімає бар’єри спілкування і віри. Безпосередність взаємин заманює товариською надійністю й відвертістю. Приїхавши на короткі відвідини свого краю із зарубіжжя, він вже дещо іншим поглядом сприймає буденне, ритмічне життя й видозміни в рідній Долині, відвідує родину, зустрічається з товаришами, зв’язки з якими не обірвались через роки й ситуативні зміни.

З такою ж безпосередньою щирістю й бажанням поділитись своїми новинами й думками Володимир Січко завітав на нашу журналістську зустріч:

– Я чотири з половиною роки  не був удома, буття свого краю сприймав на відстані, з інформаційних повідомлень засобів масової інформації, телефонних розмов зі знайомими, друзями, сім’єю та родиною. Все, що відбувалося як в Україні, так і, найперше, на Долинщині  – мене особливо цікавило. І перебуваючи в Канаді, я душею завжди відчувався в рідному краї, а деколи так нестерпно хотілося птахом полетіти в місця свого народження й зростання та хоч-не-хоч, доводиться шанувати Букву закону країни, в якій перебуваєш. Але кожну добру і болісну вістку я пропускав через своє серце.

Володимир Січко - голова Долинської райдержадміністрації

Володимир Січко - голова Долинської райдержадміністрації

– Якими стали перші душевні доторки  до рідного, очікуваного, після кількарічної розлуки?

– Звісно, неописне відчуття – повернутися в коло  своєї сім’ї, приголубити наймолодшу донечку, яка так терпеливо чекала мого приїзду. І першим чином я, звичайно, поїхав до Львова, на Личаківське кладовище – до могил своїх батьків і брата Василя. При всьому великому бажанні, я не зміг приїхати на похорон батька, тому тепер, стоячи перед його могилою, в уяві бачу тата живого, рухливого, войовничо активного, з його  вічним наголосом: «Борба – ще не закінчена! Україна буде справді вільною!»…

– А відвідини батьківської хати?

У виборчому штабі

У виборчому штабі

– Туди  я теж летів птахом. Місце нашого дитинства завжди манливе і ніколи не забувається. Тут зараз проживає дружина мого брата з дітьми. Але без батька – хата осиротіла, мов без душі. Тремтить сльоза з відчуття, що він уже мене не зустріне на рідному порозі, не спитає про життя і справи, не підтримає… А довколишня обстановка, деталі хатнього інтер’єру переносять спомином у часи, коли я сидів на колінях у батька і слухав розповіді про козацьку вольницю, героїку січових стрільців, незламність духу вояків Української Повстанської Армії. Я багато знав про поважного доктора Горбового. У нашій хаті перебували В’ячеслав Чорновіл, Оксана Мишко, Олесь Бердник, Юрій Руденко, брати Горині та багато інших відомих українських патріотів. А в 1989 –му році, коли засновувався Український християнсько-демократичний фронт, поважного люду було з цілої України. А в кутку кімнати погляд впирається в ліжко, де не раз спали Тарас Чорновіл з братом Василем, допоки наші батьки займалися своїми важливими справами.

–  В Долині зявилися якісь особливі ознаки?

–  Кардинальних видозмін не зауважується. Хоч Долина красиве місто і чимраз красивішає. Але  для мене це – найперше спогади. Йдучи вулицею біля школи, згадую учнівські роки, своїх патріотичних вчителів Василя Стрільціва, п. Пилипівського, Світлану Сем’янишин та інших, які вчили поміж рядками по-справжньому любити Україну, пам’ятати якого ми роду-племені. Згадав, як проходили перші національно-патріотичні мітинги, зустрічі зі священиком-демократом Ярославом Лесівим. А на проспекті Незалежності, мов зараз бачу, відзначення річниці Помаранчевої революції, де ми несем велике полотнище державного прапора.  Побував у райдержадміністрації, зустрівся зі своїми колишніми співробітниками і ніби повернувся в період праці тут головою – нелегкий, але цікавий і своєрідний в післямайданних етапах демократичного становлення державних інституцій. Й пам’ятається все добре зроблене в ті часи, дії порядних людей, патріотичні вчинки. А повсюдними темами для розмов знову постають обговорення політичних подій, майбутні парламентські вибори. Тут я теж позитивно оцінюю повернення до мажоритарної системи, коли є можливість виборцям віддати перевагу справжнім патріотам,  оборонцям народної долі, а не скоробагатькам. І спілкування з представниками національно-демократичних партій підтверджують мою позицію, що краще важко і чесно працювати, аніж поповнити ряди лжепатріотів й отримати людську зневагу. Якщо вже обирати долю народного обранця – то не завадило б поклястися на Біблії – честю, порядністю й патріотизмом.

Підкорення Говерли

Підкорення Говерли

– А мости українства як підтримуються в Канаді?

– Я живу в Торонто, працюю на будівельних об’єктах, де в бригаді практично завжди є хтось з України, а також канадці, поляки, росіяни, грузини. Я набув досвіду хорошого майстра з кладки цегли, обробки й кладки каменю. І між роботою, на побутовому рівні раз-пораз розмови про рідне переповнюються Україною. Тут, в Канаді,  діє ціла українська інфраструктура: громадські організації, клуби за інтересами, україномовні газети, телебачення, заклади торгово-сервісного обслуговування, церкви. Проводяться масові заходи, фестивалі, зустрічі під егідою українських організацій, де я стараюся побувати й проявити свою активність. Приміром, останнім часом я входжу в громадську організацію «Прихильників ВО «Свободи», якою керує шанований мною вихідець з Тернопілля Богдан Музичка. По неділях ходжу на молитви до української церкви. Там, до речі, через ряд від мене завважую літню паню, яка з погляду в профіль до краплі

З дочками в Долині

З дочками в Долині

нагадує мені маму. На жаль, кілька останніх відправ я вже її не бачу…

А в майбутньому надіюся значно частіше бувати в Україні, роздумую як їй своїми діями принести більше користі, поширювати добрий імідж про рідну землю у світі.

Березень, 2012

Advertisements

1 коментар (+add yours?)

  1. Оксана Андрєєва
    Кві 13, 2012 @ 09:58:33

    Читаю і читаю ваше інтерв’ю, і тільки зараз наважилась на коментар. Мені болить за вас, за сотні тисяч моїх громадян, розкиданих по світах. Тільки той, хто пройшов через заробітчанський хрест, знає, що таке ностальгія за рідною землею, щем за родиною. Там на чужині і зорі і небо не такі, і гори не ті. А коли летять журавлі на рідну Україну, робиться боляче і заздрісно, що вільним птахам можна перетинати кордони без віз і паспортів. Створюють комісії при облрадах на захист заробітчан, переймаються (нібито) долею залишених на бабусь дітей. Як завжди, показово і для галочки. Чому і до поки? Чому чуємо голоси дітей тільки по-телефону, чому не можемо бути присутні на похороні рідних нам людей, чому ми такі незахищені нашою державою (не плутати державні інституції з Україною)? Син таких батьків не потрібен нашій державі? Чи може ми стали рабами? Наших батьків гноїли по тюрмах, Гулагах, вони не зломились.
    Так хочеться завжди бачити вас таким щасливим і усміхненим поруч зі своїми дітьми. Хай вам, щастить, пане, Володимире! Хай вас рятує щира молитва до Бога! І десь глибоко в душі я вам заздрю, що ви вирвались з цієї брехні і підлості, яка панує на Україні. Мені вже здоров’я не дозволяє зважитись знову спробувати заробітчанський хліб.

    Відповіcти

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: